***
Під свій захист візьми нас усіх, Пресвята Богородице,
Від невдач захисти, цю жорстоку війну зупини.
Хай на рідній вкраїнській землі мир та спокій відродяться,
Аби більше ніколи не гинули доньки й сини.Вічна пам’ять загиблим і слава відважним героям,
Чия сила козацька надію на завтра дає.
Матір Божа, ми молимось перед Тобою –
Сонце віри і правди в молитві над нами встає!
ОСІННІЙ ВІТЕР
Тріпоче липа за вікном
циганським золотом барвистим,
трясе насінням, як намистом,
в осоння, сповнене теплом.І жвавий вітер вересневий
несе легенькі літачки
чи іграшкові вітрячки –
майбутні липові дерева.Летять вони, як наші долі,
в безмежжі Всесвіту малі…
Летять – хто швидше, хто поволі –
ті – на асфальт, ті – до ріллі.Одним, під сонцем і дощами
судився довгий добрий вік,
а інших викине двірник,
змете, немов сміття погане…І знов осінній вітер свище,
мої розбуркує думки
і надиха на ці рядки –
на філософствування й вірші.А липа ронить «вітрячки»,
а онде падають горіхи.
То осінь виставляє віхи,
свої відмітки-маячки:
на весну, на врожай, на втіху –
на нині, завтра й на віки.
Слова Тетяни Череп-Пероганич, музика та виконання Геннадія Володька.
Забув Орфей про арфу і трембіту -
Упещував у хащах Артеміду.
Але втомився, кинув жінці: - Годі!
Я не Творець без віршів та мелодій.- Пощо бунтуєш?- мовила богиня.-
Без практики - ніщо твоє уміння.
Аби писати про любов "нетлінки" -
Пізнай з усіх сторін кохану жінку.Он, бачиш,- бевзь - щодня про сльози пише.
Яка любов - такі у нього й вірші.
У тебе ж - досвід. І щасливі миті.
Лети на волю! Геть з моєї кліті!Олександр Сушко, 06.10.2017р.
Ірина Даниленко. Біблійні жанри і концепти в поезії Тараса Шевченка.– К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2017. – 144 с.
Авторка аналізує молитовний триптих Тараса Шевченка «Молитва», «Царів, кровавих шинкарів», «Злоначинающих спини»; вірші «Тим неситим очам», «Світе ясний! Світе тихий!», а також цикл «Давидові псалми», «Подражаніє 11 псалму», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осія. Глава XIV. Подражаніє», поему-цикл «Царі».
З окремими статтями, що стали підрозділами цієї книги, знайомилася і раніше. Але в монографічній цілості концепти долі, волі, правди та слави, а також жанри молитви і псалма постають опукліше і повніше.
Цікаво і досить переконливо розмежовано переспів (як ближчий до вихідного тексту, його форми, синтаксису та лексики) та наслідування-«подражанія» (твори за мотивами тексту-джерела зі збереженням жанрової моделі) – С. 62. Але, виглядає так, що авторка використовує термін парафраз як синонім переспіву. Ці поняття досить близькі, але для перефразу, за Олександром Квятковським, характерний сатиричний зміст (Поэтический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1966. – 376 с. – С. 209).
Є моменти, на яких хочеться спинитися детальніше:
Слова та відеоряд - Світлана-Майя Залізняк, музика та виконання - Геннадій Володько.
Більше відео: https://www.youtube.com/channel/UCWiXY8C9LW9QP4NCMI-duiQ
Ще один кардиган із повсті авторства Вікторії Галамаги
З передмови до книги Володимира Присяжнюка (м. Івано-Франківськ) "У середмісті моєї пам'яті" (2017)
У середмісті поетової пам’яті…
Поезія Володимира Присяжнюка – це правда душі, це те що бере в полон і не відпускає, це те, що вчить нас любити, цінувати, берегти попри все. Бо навіть те, що минає, лишається з нами назавжди!
«Ти давно уже - не зі мною,
Але й досі живеш у мені…».
Кажуть, що поети не пишуть про себе, якби хотілося того читачеві. Але між рядками у віршах так часто читається те, чого ніяк і нікуди не приховаєш. Та й чи треба? Щирість – основа всього, що відбувається, і в творчому і в особистому житті. Хай, ймовірно, й не про свої власні переживання пише майстер слова, але з відчуттям пережитого. Бо знає перо поета, що таке вірити, любити, сподіватися і чи не найголовніше – пробачати та не розчаровуватися.
Вікторія Шевель
Пішла по тобі
Пішла по тобі
'метричними килимами.
Невідсканована (хочу!)
жодного разу.
Долоні гілок грали твоє
стакато
Загравання тренуєш...
до пульсації сказу.
***
Роздерто білизну.
Намацую градуси...
І в ліктики збудливі
втискуєш смайлики.
Любощі п' яні -
в пам'ять тактильну-
пафосно.
На згірках Венери
цілуються паводки.
Ми братами уже не будемо -
Із загарбниками марудними,
Із убивцями-бузувірами,
Що жорстокішими за звіра є...
Цей рік видався плідним на відзнаки для творчого подружжя Тимура та Олени Литовченків. Втретє ними отримано відзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», відзначено Міжнародною літературно-мистецькою премією імені Пантелеймона Куліша за написані спільно романи «козацького» циклу – «Пустоцвіт», «Кинджал проти шаблі», «Шалені шахи» та «Фатальна помилка».
– Тимуре, Олено, разом вами написано стільки книг!.. А як це – писати разом? Чи комфортно ви почуваєтесь при цьому?
Тимур Литовченко: Разом ми почали писати в 2011 році, на той час стаж нашого подружнього життя наближався до 27-річної позначки. Себто, перш ніж розпочати спільну творчість, ми залишили далеко позаду «срібне» весілля. Отож повірте: якщо нам до того було комфортно йти по життю разом, то й про спільну творчість можемо повторити те ж саме.
Олена Литовченко: Почуваюся дуже добре, адже мій співавтор – це мій чоловік, ми вже 33 роки разом. Отже, жодного дискомфорту не відчуваю. Нам дуже цікаво і в житті, і в творчості. В будь-якому сенсі. Звісно, розбіжності в роботі над текстами мають місце, але долаємо їх так само, як і побутові складнощі. В робочому порядку, так би мовити. Це вже деталі…