Еліта: Жінка-УКРАЇНКА

Лілія Гудзь

Неподалік темного густого лісу в затишній нірці мешкали Мама Мишка, Тато Миш і їхні двоє мишенят – Хрусь і Шумка. Надходив Новий рік, і малі бешкетники з нетерпінням чекали на смачні подарунки. А ще вони понад усе мріяли побачити святого Миколая і подякувати старенькому за минулорічні іграшки та смаколики. Увечері мишенята, як завше, випили теплого молока, цьомнули неньку в щічки й подріботіли у свої крихітні ліжечка. Шумка невдовзі солодко засопіла, а допитливий Хрусь ніяк не міг заснути. Він прислухався до кожного шереху і нюшив святкові аромати. Мишеня із заплющеними очима могло знайти святковий тортик або улюблене безе, або ж запашну печеню чи шматочки сала та сиру. Хрусь спробував затулити носика лапкою, але настирливі аромати пробиралися під ковдру і солодко лоскотали дрібнесеньку кирпочку. Зрештою Хрусь підвівся з ліжечка. Він вибрався на підвіконня і заворожено рахував сніжинки, які кружляли й танцювали у святковому таночку. Аж раптом – що це?! Неподалік свого будиночка Хрусь побачив великі глибокі сліди.

Третя окрема штурмова бригада розпочала видавничий проєкт сучасних героїчних казок «Котигорошко» для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Проєкт передбачає зображення війни як казкової метафори, в якій впізнаваним буде образ ворога – Росії.

Першою в серії вийшла казка лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець». Головний герой казки – дев’ятилітній Юрко, батько якого пішов на війну, а вслід за ним зібрався на війну і старший брат хлопчика. Перед відправкою на фронт він передає молодшому братові дідового зошита, в якому розписані уроки, як стати характерником. Характерництво передавалося в їхньому роду, але з двох братів тільки в молодшому дід помітив магічні здібності. Вже перші уроки, прочитані в зошиті, відкрили в хлопчика дар чути чужі думки. І він почув, про що думає його вчителька.

Сьогодні зранку в білої кучерявої Хмарки народилося Хмаренятко. Тато Вітер одразу полетів сповіщати весь світ.

Тільки-но Сонечко піднялося вище дерев, матуся запросила свого первістка на прогулянку.

Хмарка ніжно й міцно тримала долоньку малюка в своїй м’якій долоні.

Хмареня уважно роздивлялося світ, намагалося вирвати руку, пручалося і час від часу вигукувало: «Пусти! Хочу самостійно!».

Аж ось на широкому подвір’ї з’явилися симпатичні створіння.

–  Мамо, хто це такі?

–  То пані Киця і її Кошенятко.

Публікуємо електронну версію книжки для дітей середнього шкільного віку Людмили Шутько, громадянки Італії, «Чи є душа у дерева?». Упорядкували та переклали з італійської мови – Сергій Дзюба і Ганна Маджуга.  Ілюстрації художниці Марини Скоробагатько.

Книжка вийшла 2017 року тиражем 1000 примірників у ТОВ «Видавництво «Десна Поліграф» у Чернігові.

В одному казковому лісі жила родина дятликів. Дятлик-тато був дуже поважним у лісі птахом, частенько пропадав на роботі. Треба вам сказати, що коли дятлик-тато працював, - чути було у всьому лісі. Невтомний птах-трудівник розгулював зранку до вечора по стовбурам дерев, вистукуючи старанно кожен сантиметрик та прислуховуючись. Коли на кожен свій стук дятлик-тато чув такий же гарний відгомін – він задоволено залишав перевірену ділянку та переходив до наступної. Якщо ж стук був глухуватий - не той, що дзвінко розлітається по лісу – дятлик-тато починав ретельно нишпорити по стовбуру, обстежуючи кожнісінький куточок, дістаючи з-під кори комашок та черв’ячків, таким чином дбаючи про здоров’я кожного деревця в лісі.

Мама-дятлиха теж інколи простукували ближні деревця, але не стільки для лікування дерев, що було обов’язком дятлів, скільки для пошуків комашок та черв’ячків на вечерю.