Еліта: Жінка-УКРАЇНКА

Будь ласка, столик на двох: збірник творів / Міла Сонячна. Київ : Автограф, 2019. 207 с.

Усе було підготовлено до традиційного написання передмови: вірші прочитано, обмірковано, набуто необхідного аналітично-критичного натхнення, увімкнено комп’ютер і вже набрано заголовок — «Передмова»... Чомусь подумки фрази вибудовувалися ваговиті, академічно-стримані, насичені літературознавчою термінологією й сухі та тверді наче прострочені бублики. Водночас якась інтуїція підказувала: ну не можна інтимну лірику увібгати в прокрустове ложе літературного аналізу: порівняння, епітети, гіперболи, асонанси, епіфори, метафори, анафори та інші всілякі
«-фори»... Щось не так. За цією безликою черствістю можна втратити важливе. Не знаю що, але вкрай важливе...

Підбито підсумки поетичного конкурсу «Київські Різдвяні Вірші», який об’єднав авторів із різних регіонів України. Загалом на конкурс було надіслано 47 поезій. Вибір переможців був непростим, адже різниця в оцінках між лауреатами та іншими учасниками в більшості випадків була мінімальною.

Переможцями конкурсу стали:

• І місце - Леся Пронь
• ІІ місце - Наталка Поклад
• ​ІІІ місце - Анатолій Качан

Спеціальні відзнаки від організаторів та журі отримають:
Марія Потехіна, Вікторія Оліщук, Віктор Крупка та Євгенія Назарук.

ВІРШІ ПРО ВІЙНУ

*   *   *

Холодом б’ється об вікна здича́вілий дощ.
Вечір затерплий чекає прильотів зі сходу.
Люди тікають, як миші, у затінки площ,
дехто бурчить,
нарікає на мокру погоду.

Вогники світла в будинках,
як полиски свіч.
Січка дощу каламутить розлогі калюжі.
Горе нависле,
не муч нас,
іди собі пріч!
Торсай,
до правди взивай усі душі байдужі!

“Кажуть, що в біді чужі люди стають своїми”.

Дорога в нікуди… і назад: документалістика, нотатки, поезія, проза, фото / Тетяна Череп-Пероганич, Юрій Пероганич. — Біла Церква: Час Змін Інформ, 2025, — 168 с. + вкл., іл. ISBN 978-617-8136-42-0.

Ця книга не тільки незвична, але й незвичайна, бо війна в ній скоріше відчувається, ніж просто описується. Біда, спричинена війною, просочується у самі глибини єства читальника, у кров і плоть, змушує разом з авторами наново переживати події 2022 року. Це – книга про співпочуття людей в часи, коли раптово руйнується звичне життя, світ стає малозрозумілим і подекуди навіть ворожим. Лаконізм, образність, концентрація почуттів на тлі гостро відчутної правдивості емоцій і Тетяни та Юрія Пероганичів, і хлопчика Богданчика стає фактографічною мозаїкою буднів людей, відірваних від свого дому. Це – правда про війну, яка вражає позірною буденністю і непідробною справжністю. А ще – це тонко переданий внутрішній світ людей, які попри все не втратили віру в милосердя і людяність. “Завжди пам’ятатимемо, як нам господар розпалював п’єц у сусідній кімнаті ранесенько, поки ми спали, ... як полагодив для Богдана велосипед, ... поїздку на галявини з квітучим шафраном... І ще багато всього”.

ПРОШУ ДОЛЮ

Не дай, Доле,
перекотиполем,
бути без коріння,
а дай чистих
джерел предків
нашим поколінням.

Не дай, доле,
славу предків
глумом зневажати,
бо впаде 
і сволок рідний,
при вході до хати.