Читачі добре знають Інну Ковальчук за її глибокою поезією, яка торкається найпотаємніших струн душі, за елегантними перекладами з болгарської та македонської, за її затишними казками для дітей та захопливими оповідями про Київ. Вона лауреатка численних престижних премій (зокрема ім. Павла Тичини, ім. Василя Мисика, ім. Михайла Коцюбинського, ім. Катерини Мандрик-Куйбіди) та членкиня міжнародних письменницьких спільнот.
У програмі «Про головне в деталях» на "Галичина TV" відбулося нещодавно інтерв'ю тележурналіста Любомира Белея з Галиною Ільєвою — землячкою іванофранківців, яка давно творить у Києві, але продовжує нести у своїх текстах і піснях дух Прикарпаття.
"В центрі Сілезького воєводства біженка відкрила українську бібліотеку. Тепер тут черги", – заголовки з такою назвою сколихнули інфопростір в кінці 2022 року. Про ініціативу видавчині, журналістки та волонтерки Тетяни Виговської писали як польські, так і українські ЗМІ. А цього року українка здивувала наступною новиною: вона створила у Польщі видавництво, метою якого є переклад та публікація українських творів польською, а польських – українською, а також видання українсько-польських альманахів та книжок-білінгв. Першим проєктом був випуск двомовних казок, який вийшов завдяки співпраці з польською асоціацією "Покоління". І от нещодавно її новостворена "Fundacja Czas Zmian" видала переклад переможця культурно-мистецьких проєктів "Українського інституту книги" – повість Костянтина Климчука "Літо, коли сонце стало чорним" – на польську мову.
Підліткова повість Костянтина Климчука “Літо, коли сонце стало чорним” вийшла в польському перекладі.
Марія Морозенко — українська дитяча письменниця, членкиня Національної спілки письменників України, літературна редакторка, філологиня, лауреатка багатьох літературних премій. З 26 лютого 2019 – голова Київської організації Національної спілки письменників України. Громадська діячка, волонтерка. Про життя сьогоднішнє, про те, які творчі плани має, чим нині займається – у нашій з нею розмові.
Гостя 
Напередодні нового навчального року хочу познайомити вас із унікальною очільницею Технічного ліцею Шевченківського району — Оленою Олександрівною Ілюшиною.
Сьогодні люди настільки звикли до гаджетів, що не всі знають про друковані засоби інформації і те, що вони й нині є, і що їх можна передплатити. Саме про це й поговорили з директором «Видавничого дому «Українська культура», журналістом, краєзнавцем, письменником Євгеном Букетом.
– Євгене, у чому, на Ваш погляд, причини такого стану речей?
– Друковані засоби масової інформації і справді в останні кілька десятиліть поступилися місцем у інформаційному просторі прямоефірним телебаченню та інтернету, які майже миттєво транслюють інформацію з місця подій споживачеві. Проте друковані ЗМІ продовжують виконувати аналітичну і систематизаційну функції – фільтрувати, узагальнювати і підсумовувати інформаційний потік. Адже в наш час людям досить складно розібратися в новинах звідусіль, до того ж в інтернеті циркулює багато фейків, які запускаються з метою посіяти паніку, зневіру, розгубленість. Інформацію потрібно аналізувати і коментувати, пояснювати, розкладати «по поличках». Тому в світі останнім часом зважають на точку зору професійних журналістів, представників давно відомих ЗМІ з авторитетними журналістськими школами. У США і країнах Євросоюзу спостерігаємо тенденцію до зростання тиражів друкованих ЗМІ, їхню підтримку через грантові програми.
