Еліта: Жінка-УКРАЇНКА

Дмитро Прокоф’єв (позивний Вакула) – військовослужбовець Збройних сил України, захисник Маріуполя, колишній військовополонений, поет і музикант.

Народився на Донеччині. Із дитинства займався спортом, у 18 років очолював волейбольну та баскетбольну команди.

У 2021 році добровільно підписав контракт із ЗСУ. Повномасштабне російське вторгнення зустрів під Маріуполем. У квітні 2022 року потрапив у російський полон, де провів майже три роки. Після звільнення пройшов тривалу реабілітацію.

5 січня 2026 року повернувся до військової служби. За кілька місяців дістав тяжке поранення на Покровському напрямку та втратив обидві ноги.

Нині Дмитро проходить реабілітацію, готується до протезування, пише вірші та грає на електрогітарі. Разом із дружиною Мирославою будує нові плани й говорить про майбутнє з вірою та без жалю до себе.

Мамо, ти моє світло

Мамо, ти моє світло у темряві ночі,
Ти бачиш любов, попри стомлені очі.
Ти завжди чекаєш, коли я прийду,
І віриш у мене, й відводиш біду.

Твої теплі руки — мов крила святі,
Твій голос знаходить мене в темноті.
Коли заблукаю на стежці життя,
Ти знову даруєш мені вороття.

Мамо, матусю, сонце моє,
Найкраща у світі — у мене ти є.
Роки хай летять, наче птахи в імлі,
А ти найрідніша завжди у житті.

За твою доброту, за безсонні ночі,
За ніжність твою і за лагідні очі,
Я хочу сказати прості ці слова:
Матусю рідненька, ти в мене одна.

Коли над землею густіє пітьма,
Ти віриш у мене, хоч поруч й нема.
І навіть крізь відстань я чую твій голос,
Що тихо шепоче: «Не бійся, ти зможеш».

Мамо, матусю, сонце моє,
Найкраща у світі — у мене ти є.
Роки хай летять, наче птахи в імлі,
А ти найрідніша завжди у житті.

Я дякую, мамо, за кожну сльозу,
За те, що тримала мене у грозу.
За те, що навчила любити й прощати,
За те, що продовжуєш щиро чекати.

Мамо, матусю, живи ж бо сто літ,
Нехай тобі радість дарує весь світ.
А я обіцяю крізь роки нести
Твою доброту у своєму житті.

***
Настане вечір — ти зі мною,
І місяць випливе над нами,
Стежиною ми підем тою,
Де зорі грають з небесами. 

Настане вечір — ти зі мною,
Нас доля піснею чарує,
Зігрію я тебе любов'ю,
Ця ніч нам втіху подарує.

Нехай навколо тиша лине,
Нехай дрімають вже поля,
Ти посміхнешся —  віднині
Для нас співає вся земля.

І вітер ніжно зашепоче
Про наші мрії до зорі,
Я буду поруч цеї ночі,
В обійми беручи свої.

Настане ранок — ми прокинемсь,
У душі світло зазирне.
Ми разом. Ні, нам це не снилось.
Нас щастя більше не мине.

Куди б не кликала дорога,
Куди б не завела вона,
Коли ти поруч — не тривога,
А в серці музика й весна.

Вечір настане доню моя 

Вечір настане, доню моя,
Зорі засвітять для тебе здаля.
Місяць тихенько загляне в вікно,
Наче питає: «Чи спиш ти давно?»

Я крізь відстані думкою йду,
Твою посмішку в серці знайду.
Хай тобі сняться барвисті світи,
Де поруч зі мною будеш ти.

Спи, моя доню, нехай до зорі
Ангели тихо стоять у дворі.
Оберігають твій сон. Щоб завжди
Ніжне серденько не знало біди.

Я повернуся, повір лиш мені,
Як запалають ранкові вогні.
Щоб до грудей пригорнути тебе.
Кращої доні немає ніде.

Вечір настане, донечко мила,
Моя любов хай додасть тобі сили.
Скільки б слалось між нами доріг —
А я до тебе прийду на поріг.